В родині Недовіс зберігається листівка датована 23 липня 1942 року.  Це - сімейна реліквія. Пожовклий від часу клаптик паперу, вісточка з фронту, яку написав військовий лікар Йосип  своєму сину Валерію – маленькому хлопчику, якому було тоді трохи більше року. Скільки тепла й батьківської любові вкладено у ці декілька рядків!

У мирний час, Йосип Борисович дарував життя, адже був головним лікарем пологового будинку та війна змусила одягнути шинель і стати оперуючим хірургом. На той час його дружина Марина із маленьким дітьми залишалася в тилу і ця листівка, перевірена воєнною цензурою, пройшовши сотні фронтових доріг, ніби малесенький вогник зігрівала серце й дарувала надію.

            Марія Марківна в роки війни втратила сина. Вона тікала з дітьми з окупованих територій. Холод, страх… Не було ні ліків, ні чистої води, ні їжі. Виснажене немовля захворіло на  дифтерію і якби це були мирні часи, дитину врятували б...

           Багато часу минуло з тих буремних років. Вже на жодній з географічних карт не знайдеш Молотовської області, станції Кагановича, немає в живих ні Йосипа Борисовича, ні Валерія Йосиповича, а ця листівка залишиться у сім’ї  Недовіс, як спогад про страшні роки Великої Вітчизняної.