Любов Федорівна народилася з Євпаторії. Пригадує, що будинок, в якому жила її сім’я,  стояв через дорогу від моря. Місцевих дітлахів називали дітьми моря, адже весь свій час вони проводили на морі. Коли напали фашисти Любі виповнилось 17. Дуже хотілося, як тоді говорили, йти бити ворога, щоб скоріше повернулося мирне життя, щоб знов можна було в клуб, на танці, в кіно. Вірилося, що все це настане скоро, що з ворогом справимося швидко, але війна розтягнулася на 1418 днів і ночей.

         Дівчина разом з подругою пішла у військкомат проситися на фронт, але їх не взяли. Вони приходили ще і ще. Нарешті у жовтні 1942-го призвали на службу. У Севастополі закінчила курси телеграфістів. Керівник курсів рекомендував Любу Берегуліну, кращу телеграфістку, у штаб флоту. Їй  дуже подобалося працювати з телеграфним ключем. Сигнали, які передавала,  Любі справді нагадували музику. Як казав її командир Люба, як музикант, який грає на піаніно.  Червонофлотець Любов Берегуліна, (нині Олійник), служила радіотелеграфісткою у 202-му батальйоні зв’язку Військово-повітряних сил Чорноморського флоту. У неї було одне й те саме завдання – передавати льотчикам координати для виконання завдань. Відчайдушній дівчині хотілося бути ближче до того місця, де солдати б’ють ворога. Вона просила командира перевести її на передову. Командир на те відповів: «Червонофлотець Берегуліна, продовжуйте виконувати завдання!» Після цього Люба  зрозуміла, що її місце у штабі, а її роль - продовжувати грати льотчикам на піаніно.

        До цього часу Любов Федорівна зберігає книжку червонофлотця. У цьому документі – всі дані про червонофлотця. Записано, що червонофлотець – це військове звання. Вказано назву частини, місце призову, місце і дата народження, обмундирування. Червонофлотець Берегуліна носила шинель, берет, суконну спідницю, тільняшку, черевики. Записано, що отримала гвинтівку.

        Час від часу штаб змінював місце дислокації у залежності від перебігу подій в театрі бойових дій. «Ми були, крім Севастополя, і в Керчі, і Новоросійську, і на Кавказі», - пригадує Любов Федорівна.                

        Першою нагородою Любові Берегуліної була медаль за бойові заслуги. Саме завдяки Любі льотчикам вдалося успішно виконати одну з важливих операцій. Координати для них передавала червонофлотець Берегуліна.

       На війні дівчина познайомилась з моряком-зв’язківцем Петром Олійником, який служив у цьому ж батальйоні зв’язку, що і вона.

       Після війни, у 1946 р., вони одружилися. Петро родом з  села Іванівка Вінницького району. Молода сім’я стала жити на Вінниччині. Народилися троє синів. Петро працював агрономом, Люба – на пошті. Нема вже серед живих Петра Олійника. Любов Федорівна проживає у Вінниці разом з наймолодшим сином Олександром. Дочекалася вже п’ятьох правнуків, стільки ж має внуків.