Випускники 21 червня 1941 р. зустрічали сонце, коли в небі зʼявились німецькі бойові літаки.  Усі подумали, що проходить військове навчання, - розповідає Ольга Твердохлєбова, -  а вже о дванадцятій годині дня міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов повідомив, що Німеччина, не оголосивши про початок війни, розпочала бойові дії. Наступного дня 16-річна дівчина та усі її друзі вже були у воєнкоматі.

      На початку війни жінок на фронт не брали. Тільки пізніше вищі навчальні заклади почали готувати дівчат до бойових дій. Ольга Іванівна із свого рідного Первомайська (зараз - Миколаївська область) переїхала до тітки в Ленінград. Планувала вступати до університету. Але німецькі повітряні сили постійно бомбардували північну столицю Росії, тому навчання довелося відкласти.

 

      – Я якось випадково на вулиці побачила оголошення, що одне з ленінградських військових училищ набирає дівчат, - згадує Ольга Твердохлєбова, - я анітрохи не вагалася і одразу ж подала туди документи. Зважаючи на юний вік, дівчину приймати не хотіли. Але Ольга у цій ситуації не розгубилася.

     – Я не мала іншого виходу, – говорить Ольга Іванівна, – тому й переправила  п’ятірку на трійку у своєму паспорті.

      Тільки після цього дівчину зарахували до військового училища, де вона отримала бойову підготовку.

Навчатися в Ленінградському військовому училищі зв’язку було нелегко.

      – Спали ми всього кілька годин, - згадує ветеран, - кожного ранку бігали по 5-10 кілометрів і бігти потрібно було зі всім обмундируванням. Пам’ятаю, як на мій дитячий 33-ій розмір ноги не знайшлося взуття, і мені видали чоботи 38-го розміру.

       Найважчим, за словами Ольги Іванівни, був крос на лижах. А от найкраще їй вдавалося стрибати з парашутом.

      Нас готували до того, щоб ми могли стрибати в тил до німців, - каже Ольга Твердохлєбова, - всього в мене 11 тренувальних стрибків та два бойових.

      Окрім цього, були й інтелектуальні тренування – потрібно було вивчити азбуку Морзе, іноземну мову та вміти швидко описувати людину за зовнішніми ознаками.

      Перше бойове хрещення 16-річної Ольги було у Польщі. Вона разом з іншими переходила лінію фронту, де потрапила під обстріл фашистів. Після сутички багато радянських солдатів загинуло, серед них дві подруги Ольги Іванівни – перша втрата на війні. Вона сама була важко поранена.

      – Після серйозного поранення я довгий час лікувалась, – розповідає ветеран. – Усі думали, що загинула Оля Твердохлєбова, тому в той час, як я була прикута до лікарняного ліжка, мене посмертно нагородили Медаллю «За відвагу». Це моя перша і найулюбленіша нагорода. Хоча після неї були ще Ордени княгині Ольги, Богдана Хмельницького, Червоної зірки та Вітчизняної війни але саме перша – «За відвагу» – врятувала мені життя.

      Ольга Твердохлєбова пройшла крізь пекло ще багатьох боїв, побувала на різних фронтах та пережила важкі втрати. Та незважаючи ні на що, їй не було складно виконувати свої обов’язки. Адже, неповнолітню дівчину ніхто не сприймав як розвідницю, тому що її зріст був як дівчинки-підлітка - всього 155 сантиметрів.

      – Було таке, що німецькі солдати сприймали мене за сироту, що загубилася і годували мене власним пайком, - згадує Ольга Твердохлєбова, - я пам’ятаю, що земля від Сталінграду до Берліну була вкрита кров’ю наших солдатів…

      Ользі Іванівні випала нагода бути в числі тих, хто дійшов до самої німецької столиці. А далі був парад в честь Перемоги.

      – Ми цілувались й сміялись на радощах, що залишились живі, водночас ми плакали за тими, хто не дочекався закінчення війни. Цілу ніч ми танцювали. Мені, тоді 20-річній дівчині, випала нагода потанцювати із маршалом Костянтином Рокосовським. Я безмежно цим пишалась, а подруги по-доброму заздрили, - згадує Ольга Іванівна.

      Після війни дівчина  працювала в дитячій кімнаті міліції, займалась перевихованням важких підлітків.

Сьогодні Ольга Іванівна зустрічається з молоддю, громадськістю міста та ділиться спогадами про події Великої Вітчизняної війни.