ПРАВДА – лише окремі  миті

виглядає  вродливою , решту ж

часу ПРАВДА – страшна!   

Не біймося її, не гидуймо нею,

адже ми – люди, творці історії.

( Олена  Вітенко )

 

          Як згадує моя бабуся Антощук Феодосія Степанівна, яка народилась 19 червня 1926 року в селі Вербівка  Липовецького району, під час голодомору 1932 – 1933 рр. її батьки працювали в колгоспі. Батько Степан - бригадиром, мама Анна – на буряках. В сім'ї було двоє дітей:  Феодосія та Корній.

          В колгоспі батькам давали суп і по кусочку хліба. Люди збирали щавель, рвали листя з вишні, терли в макітрі з молоком і пекли млинці. З корінців перію робили борошно.

          Бабусина сім'я не дуже голодувала, адже в них була корова, їхня годувальниця, але якось вночі її вкрали. Потім батько знайшов голову своєї корови в Зозівському яру біля криниці. Вдалося врятувати теличку, яку забрали з хліву до хати.

          Бабуся пригадує , що по селу їздила підвода, яка забирала мертвих на вулиці і по хатах. Були випадки, коли на підводу кидали ще живих людей. Людина бувало проситься: “Не забирай мене, може я ще житиму.” А у відповідь: “Що я завтра за тобою буду їхати?”

          Ховали померлих від голоду в одній великій могилі.

          Були й такі, що заманювали дітей млинцями або цукерками. Потім цих дітей ніхто більше не бачив.    

          Страшні часи! Не приведи, Боже, пережите таке!