Комаров О.І. народився 10 червня 1917 р. в селі Волчинівка  Ртищевького району Саратовської області в селянській родині. Батько Іван Олексійович помер від голоду у 1933 р., мати Дарина Павлівна виховала семеро дітей.

        Після закінчення школи Олександр Іванович був призваний до лав Червоної Армії. У 1937-1939 рр. – курсант Балашовського військового училища. Після закінчення училища отримав звання молодший лейтенант, став молодшим політруком.

       У 1940 брав участь у війні з Фінляндією на посаді політрука взводу. З грудня 1940 р. до початку Великої Вітчизняної війни був заступником командира батальйону з політичної частини.

      З першого дня війни Комаров О.І. воював з німецько-фашистськими загарбниками на Західному, Степовому,  2 та 3 Українських фронтах. Закінчив Велику Вітчизняну війну в Австрії на посаді начальника штабу полку у званні майора.

       У 1947-1948 рр. – військовий комісар в с. Плискове  Вінницької області. В період 1950-1953 рр. був начальником 4; 2 відділів у штабі Прикарпатського військового округу.

      З жовтня 1954 р. Комаров О.І. був переведений у м. Вінницю заступником начальника обласного військкомату,  де й служив до 30 вересня 1963 р. Звільнений в запас з правом носіння військової форми. У 1958 р. закінчив Військово-політичну академію Ім. Леніна у Москві. У 1954 р. Комарову О.І. присвоєно звання підполковника, у 1957 р.  – полковника.

      За бойові заслуги нагороджений двома орденами «Червоної Зірки», трьома орденами «Вітчизняної війни» ІІІ ступенів, орденом «Богдана Хмельницького», медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За звільнення м. Києва», медаллю Жукова, 10 ювілейними медалями.

       Після звільнення в запас працював начальником відділу кадрів в тресті «Вінницясільбуд», управлінні «Сільгосптехніка».  З 1990 р. перебував на пенсії. Помер Олександр Іванович Комаров 1 жовтня 2003 р.